Розкозачення - суспільне явище, процес, політика влади, правлячих отаманів господарства, метою якої є позбавлення громадян суспільства права на самоназву і статус козака в т.ч. як вільної людини чи як представника козачого сословія (верстви, стану). Протилежним до розкозачування є покозачення, процес набуття людиною права вживати ім'я "козак" в якості самоназви і користуватися відповідними правами, свободами і привілеями.
В історії України, Українського господарства зі столицею в Києві відомо кілька періодів, коли розкозачення було особливо массовим і жорстоким:
- початок XVI ст. - поява реєстрового козацтва і створення Війська Запорізького як основної і єдиної структури українського козацтва у Речі Посполитій, поняття "козак" стає юридичним терміном, урядова заборона звичайним громадянам (міщанам і селянам) вживати це слово як історичну самоназву ("вільна людина");
- епоха в історії України і Речі Посполитої, яка передувала Хмельниччині (1620-30 рр.), зменшення чисельності реєстрового козацтва, заборона вживання слова "козак" як самоназви для тих громадян суспільства Речі Посполитої, хто не потрапив до реєстрів;
- петровські реформи на Україні і в Російській імперії початку XVIII ст. - масове закріпачення селян, зменшення чисельності козацьких реєстрів Гетьманщини;
- єкатерининські реформи на Україні і в Російській імперії кінця XVIII ст. - ліквідація Війська Запорізького і Гетьманщини як автономних структур у складі Російської імперії, майже повна ліквідація реєстрів і реєстрового козацтва як окремої суспільної верстви;
- ліквідація Російської імперії і реєстрового козацтва як окремого імперського суспільного стану і символу самодержавного гніту і утисків прав і свобод людини на землях України і Росії (в т.ч. права вільного вжитку історичної самоназви "козак", особливо поширеної в степових регіонах);
Разом з тим слід мати на увазі, що випадки розкозачування як і покозачування, як масові так і поодинокі існували на протязі всього існування козацтва як явища суспільного життя.