FANDOM


File:Red cossacks.jpg

Червона гвардія - узагальнена назва загонів самооборони, які організовувалися у 1917-1919 для захисту народної, демократичної радянської влади і прав і свобод простих громадян (робітників і селян) проти прихильників відновлення царського режиму чи олігархічної, пов'язаної з інтересами дворянства і купецтва військової диктатури (Корнілов, Колчак, Скоропадський, Врангель, Денікін, згодом Петлюра і т.д.), а також вторгнення-інтервенції іноземних (переважно західноєвропейських) загарбників, які загрожували молодій Російській (Всеросійській - включала Українську республіку) республіці у той час. В Українській республіці (УНР) ці загони отримали назву червоного козацтва (інколи пишуть з великої - Червоне Козацтво), що підкреслювало зв'язок і правоприємництво по відношенню до народних військових формувань України і всієї Русі в цілому минулих століть (в першу чергу - Хмельниччини). Згодом, на основі них було утворена регулярна армія нової всеросійської радянської держави (РРФСР) і згодом союзу радянських держав (СРСР), Росії (РРФСР) і України (УРСР) - РСЧА. Централізація командування на территоріях радянських республік з часом призвела до того, що в сучасній дослідницькій літературі ті загони і командирів епохи війни за становлення народовладдя 1917-23 рр., які виступали проти цієї централізації військових сил на загальноросійському рівні (чи проти політичних сил, які її проводили, в першу чергу комуністів з партії РСДРП(б)) стали іменувати червоними партизанами, анархістами, зрадниками, бандитами та ін., хоч в революційні часи вони теж часто визнавалися за червоногвардійців.

File:Военно-революционные-штабы-21-03-1919.jpg

Зв'язок червоної гвардії з козацтвом і Україною Edit

Попри тенденційні заяви окремих дослідників, загони червоної гвардії формувалися за виробленим людством на протязі віків принципом формування народних армій, який застосовувався в античності (давній Рим), в староруські часи, в часи ординські і що було особливо важливо для українських людей - в часи народно-козацьких визвольних воєн XVII-XVIII ст. (Хмельниччина, Гайдамаччина) - самоорганізація людей у десятки, сотні, тисячі (полки) і т.д., з вибором командирів найнижчого рівня (зазвичай - десятки) з метою подальшого вибору ними командирів більш високого рівня і нарешті формування штабу і загальновійськового командування. Крім того у формуванні нових загонів брали участь не лише звичайні робітники і селяни, але й військовики імперської армії від солдата до генерала, в т.ч. реєстрових козачих військ, часто фронтовики з досвідом участі у Першій світовій війні. Тобто у формуванні нового війська нової держави у центральній Євразії у 1917-23 рр. взяли участь прямі нащадки і спадкоємці і козацтва реєстрового і козацтва вільного, народного.

Також на Україні до загонів червоної гвардії в деяких випадках варто відносити загони "вільного козацтва", махновців та інших есерів і анархокомуністів чи навіть звичайних беспартійних сільських отаманів, як мінімум в тих випадках, коли вони виступали під гаслами захисту народовладдя, радянської влади і демократії, а не українського націоналізму, який вочевидь суперечив ідеї багатонаціональної армії, яку разом розбудовували прихильники радянської влади по всій Великої Росії (включаючи Україну). Частина з цих загонів згодом теж влилась до складу РСЧА.

Відомі випадки, коли формуючись як сільський загон українського пронаціоналістичного козацтва загін згодом ставав червоногвардійським або навпаки. Інколи також подібним загонам вдавалося поєднувати ідеї "націоналізму" і "комунізму", тобто коли вони виступали за незалежну від Росії радянську державу Україну. Як приклад можна навести історію формування одного з загонів червоного козацтва, який діяв на землях нинішньої Київщини, Черкащини, Чернігівщини і Полтавщини, всі вони - старі козацькі землі Гетьманщини і Війська Запорізького:

Восени 1918 року П.Куліш створив партизанський загін на Переяславщині у селах Пологи-Вергуни та Пологи-Яненки у кількості 70 чоловік. Помічником командира було обрано О.Рубана. Загін виступав під жовто-блакитним прапором Української Народної Республіки. Розташувався він у лісі між селами Безбородьки та Рецюківщина. Ще в Чопилках до нього приєднався загін ковалівців. 20 листопада загін вже нараховував 170 бійців і передислокувався в Рецюківщину до спорожнілого маєтку князя Кочубея. Сюди, в Рецюківщину, прибув із Золотоноші більшовик В.Гайдамака. Перслідуючи власні цілі, В.Гайдамака відразу ж заявив, що потрібно провести нараду командного складу загону – йому потрібно було усунути П.Куліша від командування. Не подобався йому і синьо-жовтий прапор, під яким формувався загін. З цього питання розгорілася суперечка. Але В.Гайдамака зумів переконати присутніх. Його підтримали Т.Бицюра із села Пологи-Яненки, М.Терещенко з Демок, О.Рубан та Н.Гресь. П.Куліша було усунено від командування об’єднаним загоном, який до того ж радив не нападати на німців у Безпальчому. Командиром загону було обрано О.Рубана, а комісаром – В.Гайдамаку. Заміна командування потягла за собою заміну прапора. Загін виступив під червоним.

У цей час у селі Безпальчому розташувався на відпочинок підрозділ німецького війська у кількості 400 чоловік. Інший підрозділ перепочивав у Жорнокльовах. Вцілому це був окупаційний піхотний 82 полк, який відходив до Німеччини. Там відбувалася своя революція, кайзера було усунуто від влади, скасовано деякі міжнародні договори, в тому числі й з УНР про допомогу у боротьбі з московсько-більшовицькою навалою. 9 грудня 1918 року партизанський загін при підтримці селян-безпальчівців оточив з трьох боків село і вступив у бій з окупантами. Побоїще було надто гарячим і нерівним, внаслідок чого загинув 31 партизан та 11 було поранено, в т. ч. й командира загону О.Рубана. Після відступу німецьких окупантів партизанський загін, значно поповнений селянами навколишніх сіл, було переформовано і поділено на шість сотень. Перша, друга та третя стояли у Драбові, четверта – у Золотоноші, п’ята, якою командував М.Терещенко, спочатку дислокувалась у Демках та Капустинцях, шоста розташувалась у Мойсівці, в будинку В.Вольховського, де діяла телефонна станція, а отже, був зв’язок з усіма іншими сотнями, що розташовувались теж у телефонізованих поміщицьких маєтках. У середині грудня 1918 року п’ята сотня М.Терещенка виступила на Переяслав і зайняла його. У цей час за завданням командування П.Куліш у Шрамківці сформував сьому сотню. До неї увійшли робітники і селяни Шрамківки, Мойсівки, Степанівки, Каївки. П.Рудик, якого було призначено сотником, повів свій підрозділ до Переяслава, де замінив п’яту сотню М.Терещенка, яку було направлено на станцію Гребінка. Директорія, відновлюючи владу УНР, теж направила свої війська до Переяслава, тут у січні 1919 року сотня П.Рудика вступила в бій з військом УНР, у якому загинули сотник П.І.Рудик з Каївки та прапорщик А.Г.Капустянський з Ковалівки. Останній, будучи командиром загону при коменданті м.Переяслава, перейшов з гетьманської варти до партизанського загону. Все ще знаходячись під впливом більшовиків, партизани району вели бої з військами Директорії УНР на станціях Гребінка та Яготин.

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.