FANDOM


Григорій Харитонів син Роде, Григорій Харитонович Роде (09.01.1912, Брусилів, УСРР - 28.02.2009, Київ, Україна) - мій дід, україноруський козак німецького походження, український радянський інженер і винахідник, працював на Київському радіозаводі під керівництвом заслуженого працівника радянської ракето-космічної і військово-промислової галузі Д.Г. Топчія, який знав його особисто і не раз схвально оцінював його досвід і здібності, ветеран праці, учасник війни з єврофашистами 1941-1945 рр.

Життєпис Edit

Народився 9 січня 1912 року (22 січня за новим стилем) у містечку Брусилів Радомишльського повіту Російської імперії, у родині Харитона Тихоновича Роде (Рода), українського сільського християнина німецького походження, чий дід Шимон Роде за сімейними переказами потрапив на Україну з Сілезії і Олександри Кіндатівни Чередниченко, тобто Григорій Роде і представники його численної родини можуть вважатись одним з численних прикладів успішного укорінення, українізації і покозачення, переходу в православну руську віру стародавніх, іноземних, західноєвропейських родів (представники роду Роде згадуються у Німеччині ще в 14-15 ст., про які на жаль нерідко забувають при вивченні української історії у наш час, акцентуючи увагу лише на випадках втрати корінними українцями з діда-прадіда їх мови, віри предків і пам'яті про своє коріння.

Батько Харитон Тихонович народився і виріс в Брусилові. В дитинстві був знайомий з Іваном Огієнком[1]. був ветераном Першої Світової Війни. Дядько Петро Роде загинув в Західній Європі у 1914 році під час перших німецьких газових атак.

В 1929 році закінчив педагогічний технікум у містечку Коростишеві і у зв'язку з соціальними проблемами на Україні (починалась колективізація і індустріалізація) виїхав в Росію. Влаштувався вчителем у сільську школу в селі Малинівка Ртищевського району Саратовської області. По закінченні навчального року переїхав у село Бобровиця Кіровської області. В цьому ж, 1930 році призваний в Червону Робітничо-Селянську Армію. Після демобілізації потрапив у Москву, де працював і опановував технічні науки. В 1937 році був призваний і приймав участь у війні на Халхінголі і озері Хасан. В 1939 році повернувся в Москву.

В червні 1941 року призваний на Ленінградський фронт. У зв'язку з оточенням Ленінграда його частина була перенаправлена під Мурманський порт, на станцію Лоухи, де йшли запеклі бої за захист дороги, якою у Ленінград доставлялись припаси. Потім воював у Карелії. На початку 1942 року був сильно контужений (підірвався на міні), місяць лежав в госпіталі, нічого не чув і не бачив. Після виходу з госпіталю демобілізований і направлений в тил. Поїхав в Алтайський край, Східний Казахстан.

В Казахстані працював в кінофікації, а потім на золотодобувній рудні, яку розробляли американці. Налагодив акумуляторне господарство і запустив гідроелектростанцію. Перекинутий на будівництво американської електростанції "Пітер Лофту. Дайлер та інші". В 1945 році електростанція була закінчена. В цей час познайомився з своєю майбутньою дружиною Софією Алоїзівною Невірівською, уроженкою Воронізької губернії, репресованою у 1937 році, онукою польського революціонера Алозія Антоновича Невірівського.

В 1945 році разом з сім'єю переїхав у місто Фергану в Узбекистані, де влаштувався на мельничному комбінаті механіком і енергетиком. Пропрацював з 1945 по 1951 рік. У 1951 році разом з сім'єю повернувся на Україну, у місто Київ.

В Києві спочатку влаштувався працювати на м'ясокомбінаті, а потім потрапив на Київський радіозавод, закрите підприємство, що було важливою ланкою у складі Військово-Промислового Комплексу Радянського Союзу, де пропрацював до самої пенсії. Формально займаючи невисоку посаду (в партію не вступав, а отже не міг претендувати на високі посади), допомагав керівництву заводу (сучасною мовою - раді директорів) вирішувати важливі питання по організації виробничого, науково-дослідницького і винахідницького процесу, в першу чергу у сфері енергозабезпечення, фактично був головним енергетиком заводу, керівник заводу Д.Г. Топчій, знав його особисто і не раз схвально оцінював його досвід і здібності.

Поряд з основною роботою цікавився останніми досягненнями науки і техніки, розробляв рацпропозиції і винаходи. Помер у Києві 28 лютого 2009 року.

Рідні брати Григорія - Роде Іван Харитонович, український радянський вчитель і директор школи на Фастівщині і Роде Василь Харитонович, український радянський військовий інженер.

Народився в містечку Брусилів 22 січня 1912 року в україноруській православній християнській родині, нащадок простих українських козаків-гречкосіїв Правобережної України, корінних жителів краю. Прадід по батькові - з сілезських німців, переселився на Україну в першій половині XIX ст.

Батько Харитон Тихонов син Роде - простий реєстровий християнин (крестьянин) містечка Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії Російської імперії.

Рано втратив матір. Батько у цей час саме був на війні, тому жили разом з бабусею. Сім'я бідувала, доводилося навіть просити їжу у сусідів. Потім батько повернувся з фронту, повернувся до свого ремесла - вичинка шкір і пошив шкіряних виробів і сім'я стала жити трохи краще.

Зі спогадів (рос.): "По окончании педагогического техникума в городе Коростышеве в 1929 году в связи с трудностями выехал в Россию. Прибыл в Ртыщево (Саратов). Устроился в Ртыщевском р-не в селе Малиновка работать в школе. Ввиду отсутствия жилья жил в подсобке сторожа школы. По окончании учебного года уехал в г.Киров(Вятка). Устроился в селе Боровица преподавателем в школе. В этом году(1930) призван в армию. Направлен в г.Калинин(Тверь) в 48 артилерийский полк(полковник Недосека). Служил в отделении радиосвязи полка. В 1934 демобилизовался и уехал в Москву. Устроился в р-не Лефортова электриком студенческих общежитий. Жил в бараках. Потом устроился в р-не Москвы Семеновская застава,ул Гамяновская в студобщежитии в должности електрика и начальника радиоузла.Жил в радиоузле.В 1937 призван райвоенкоматом р-на Семеновская застава на Халхингол в Монголию для войны с японцами. Вернулся в 1939 году в Москву на старое место работы.В июне 1941 призван в Ленинград, в район Владейного поля.В связи с окружением Ленинграда направлен под Мурманский порт. Остановились на станции Лоухи недалеко от Мурманска. Только выгрузились из вагонов - налетела авиация.

Там велись работы по сооружению ДОТ'ов и ДЗОТ'ов. Работал сапером. Кормили очень плохо (баланда, ягоды). Был контужен (ехал на машине и подорвался на мине - "кукушка"). Около месяца пролежал в госпитале - ничего не видел и не слышал. В 1943 году направлен в Москву для переформирования.С Москвы направлен на Урал, на СУГРЭС.В 1943 году уехал оттуда в Усть-Каменогорск, в Алтайский край(Восточный Казахстан).Устроился в рудничном поселке Зыряновске(300км от Усть-Каменогорска).Работал в кинофикации, а потом на золотодобывающем руднике.Наладил акумуляторное хозяйство и пустил гидроелектростанцию.Переброшен на строительство американской электростанции "Питер Лофту, Дайлер и другие ". К 1945 году електростанция закончена.Оттуда уехал в Узбекистан(г.Фергану).В городе Фергана устроился на мельничном комбинате механиком и енергетиком. Проработал с 1945 по 1951 год. В 1951 г. уехал на Украину в город Киев."

Таким чином молодість Григорія Харитоновича прийшлася на 1930-ті роки, часи прискореної індустріалізації в Країні Рад, коли за короткі строки майже на голому місці у країні з'явилась величезна кількість технічно-грамотних спеціалістів, часто і багато в чому самоучок, тобто людей, які набували знання самі, завдяки сильному прагненню до знань і постійній самоосвіті. Григорія Харитоновича можна розглядати як яскравого і самобутнього представника цього покоління радянських людей. В сім'ї збереглися не до кінця перевірені дані, що Григорій Харитонович проживаючи в 1930х в Москві здобував вищу освіту (ймовірно заочно і ймовірно не завершив). В будь-якому випадку він сам оповідав, про те, як працюючи у вузлі радіозв'язку московського гуртожитку, робота яка передбачала постійне перебування на робочому місці на самоті в окремій кімнатці, запоєм читав різноманітну технічну літературу. Ймовірно саме в цей час зацікавився винахідництвом у технічній сфері - одне з основних хоббі на протязі подальшого життя, зокрема в останні роки.

Про війну розповідав небагато і з неохотою, ні про які подвиги не згадував. Згадував як в 1941 році, коли прибули на станцію Лоухи, майже одразу був наліт німецько-фашистської авіації, їм наказали сховатися в лісі. Згадував про погане харчування - про те як їли баланду (фактично водичка, в якій практично немає густого) і ягоди. На запитання, що найбільше запам'яталося - згадав, про те, що у них в частині не було своєї польової кухні, тому їжу возили з сусідньої, машиною. І от одного разу, коли привезли їжу, всі сіли їсти, в тому числі разом з усіма, під сосною, водій автомашини - і в цей час відбувається наліт авіації, вибух і Григорій Харитонович бачить водія, який так само сидить, на тому ж самому місці, але вже без нижньої челюсті. :( Згадував, що будували доти і дзоти, наводили переправи, мінували і розміновували, сиділи в окопах. Згадував, як даремно кидали людей під кулі щоб взяти ту чи іншу, нікому не потрібну висоту ради річниці чергового державного свята - гинула половина особового складу, а на наступний день висоту віддавали назад. Згадував, що відомого радянського генерала Жукова прості вояки між собою називали М'ясником, за його бездумну жорстокість і готовність піти на будь-які жертви особого складу щоб виконати свої цілі. Згадував також чутки про легендарні фінські "кукушки" (про які мабуть чули всі, хто воював в цих краях).

В 1942 році машина в якому він їхав з іншими військовими підірвалась на міні, його важко контузило, місяць нічого не чув і не бачив, після цього демобілізувався і вже більше на фронт не повертався. Контузія ще довго давалася взнаки, за спогадами жінки довгий час був нервовим, можливо в т.ч. саме через контузію майже перестав бачити в останні роки життя.

Потрапив у Казахстан. Працював на різноманітних інженерних і технічних роботах, а також (на початку, 1 рік) в школі. Саме тут зустрів свою жінку, Софію Алоїзівну, викладача середньої школи. Все ще йшла війна, зокрема в 1943 році прокотилася хвиля репресій проти "німців" (виселяли на північ, гинуло багато людей). Зі своїм німецьким прізвищем ледве не потрапив під виселення, спасла його рідна сестра жінки, яка працювала на якійсь невеликій посаді у сфері суспільних справ, щось типу селищного наглядача (???).

Під час переїзду на Україну запитував про роботу в різних містах, але ніде не вдавалось. Приїхавши до Києва сім'я кілька місяців жила у сестри Григорія Катерини. Деякий час працював на Київському м'ясокомбінаті, потім влаштувався на Київський радіозавод, де пропрацював аж до пенсії, закінчивши трудовий шлях головним енергетиком.

Із спогадів брата Василя: "Старший брат Гриша у нас считался самым серьезным, самым умным и самым справедливым. Родился он в 1911 году. С малых лет его тянуло к наукам, к изобретениям. Он рано ушел из родительского дома - как только закончил школу семилетку. Уехал в Киев, там работал электромонтером и учился в техникуме. После окончания техникума подался в Москву, где поступил в Московский энергетический институт. Институт он закончил перед войной, по распределению был оставлен на работе в Москве, как окончивший институт с отличием. В первые дни Великой Отечественной Войны был мобилизован в армию и сразу же направлен на фронт. Участвовал в боях на дальних подступах к Москве, в Смоленском сражении, а затем и по обороне Москвы в составе частей Западного фронта.

В период работы на Киевском телевизионном заводе брат Гриша прославился как неутомимый рационализатор и изобретатель, не только в области электротехники, но и в многих других областях. У него много патентов на изобретения, а удостоверений на рационализаторские предложения не счесть. Он активный член правления республиканского отделения "ВОИР", постоянный корреспондент журнала "Изобретатель и рационализатор".


Характерной чертой моего брата Григория является то, что он не знает вкуса вина и никотина - за всю жизнь он не выпил ни одной рюмки вина и не выкурил ни одной папиросы."

"Лучшими изобретателями завода были: В.Т.Косов, Н.В.Косинов, В.М.Кузьменко, М.Г.Лисица, Ю.И.Щербацкий, Г.Х.Родэ, В.Д.Горячев, А.В.Цебро и другие."


Во время работы в Казахстане номенклатурными работниками каким-то образом был отнесен в разряд ценных специалистов, по приезде в Киев по воспоминаниям родственников ему сразу предложили пост директора или замдиректора предприятия (его дело следовало за ним), однако он отказался и пошёл работать обычным работником на мясокомбинат, со временем перешёл на радиозавод. Возможно тут сыграло роль то, что он сознательно не хотел вступать в партию, что полностью находило поддержку жены, возможно они боялись, что всплывут данные о том, что они или их родственники подвергались репрессиям в 1930-х годах или просто были научены горьким опытом. В дальнейшем всю жизнь проработал на формально невысоких должностях, однако реально вносил значительный вклад в работу предприятия, был хорошо известен руководящим работником разных уровней, не раз помогая выходить из непростых, порой аварийных ситуаций. Достаточно сказать, что Г.Х. хорошо знал, относился с уважением и приглашал на важные мероприятия сам главный руководитель Д.Г.Топчій, хотя в его подчинении находилось около 30 000 человек (?).

Практично все життя починаючи з 1930х років перебував переважно в російськомовному середовищі і говорив російською мовою, але все життя пам'ятав, що він українець (німецького походження, з домішкою німецької крові). Лише на старості літ почав пригадувати і потроху говорити українською - рідною мовою, мовою свого дитинства.

Ймовірно ще під час навчання в технікумі опанував читання і письмо. Ймовірно вже в цей час почав запоєм читати книги. Потім мало про це розповідав, але судячи за все в молоді роки читав і художню літературу і поезію. Під час життя і роботи в студмістечку в Москві сидячи в радіорубці схоже прочитав багато різноманітної в т.ч. наукової і технічної літератури, в першу чергу з електротехніки і радіоінженерії, дізнався багато з тих знань, які йому стали в нагоді на все подальше життя. Потім під час поневірянь на фронті і в середній Азії мабуть йому було не до книг, але коли у 1950х переїхав і оселився з сім'єю в Києві, то зібрав дома бібліотеку літератури, в першу чергу по електро і радіотехніці, фізиці і пов'язаним дисциплінам. Також постійно передплачував різноманітні радянські журнали по техніці і винахідництву, такі як "Наука и жизнь", "Химия и жизнь", "Изобретатель и рационализатор" і т.п. Його світогляд, його вплив і спілкування з ним зіграли не останню роль в тому, що життєвий шлях їх нащадків так чи інакше виявився пов'язаним з наукою і технікою - з фізикою, радіоінженерією і математикою.

Світлини і матеріали Edit

Джерела Edit

Згадки Edit

У праці про історію Київського радіозаводу про Григорія Харитоновича згадано наступними словами: "Лучшими изобретателями завода были: В.Т.Косов, Н.В.Косинов, В.М.Кузьменко, М.Г.Лисица, Ю.И.Щербацкий, Г.Х.Родэ, В.Д.Горячев, А.В.Цебро и другие."[2]

Праці Edit

  • Опубликовано: 15.02.1993. Автор(ы): Роде. Номер патента: 1794607. СОЮЗ СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК . ГОСУДАРСТВЕННОЕ ПАТЕНТНОЕ ВЕДОМСТВО СССР (ГОСПАТЕНТ СССР) ОПИСАНИЕ ИЗОБРЕТЕНИЯ К АВТОРСКОМУ СВИДЕТЕЛЬСТВУ (71) Производственное объединение "Киевский радиозавод" (72) Г. Х. Роде (56) Заливадный Б. С. Сварочное производство, О рациональном конструировании электропаяльников, 1971, М 5. с. 48 в 49. (54) ЭЛЕКТРОПАЯЛЬНИК (57) Использование; для пайки. Устройство содержит корпус из алюминия с нанесенной Предполагаемое изобретение относится к пайке, а точнее к конструкции электропаяльника, и может быть использовано в приборостроительной и других отраслях.

Джерела Edit

  1. http://www.brusilov.org.ua/Articles/People/0097.htm
  2. http://www.krz.kiev.ua/pdf/Glava_06_%20S_NARODOM_I_DLYa_NARODA.pdf

+ + + Edit

Упокой, Боже, раба Твого Григорія і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші раби Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.