Template:Картка:ВійськовикTemplate:Othernames
Віта́лій Ма́ркович Примако́в або батько Примак, батько Примаченко (*30 грудня 1897, Семенівка — †11 червня 1937, Москва) — радянський воєначальник українського походження, комкор (1935), дипломат. Зять Михайла Коцюбинського, товариш дитячих років іншого українського воєначальника — Юрія Коцюбинського. Один із організаторів і перших керівників Червоного козацтва - перших військових частин, створених переважно із бідного селянства Лівобережної України українського козацького походження, яке підтримало харківську УНР, які поклали початок утворенню РСЧА, збройних сил Радянського Союзу. Учасник визвольної війни проти національного і соціального гніту в Афганістані і Середній Азії, за що тогочасна світова преса його охрестила "радянським Лоуренсом". Після року катувань (довго не хотів обмовляти товаришів) загинув у сталінських катівнях. За спогадами, був православним комуністом, тобто підтримав радянську владу, але хреста не знімав.
Ой, чого ж ви пожурились, степи України?
Пожурились, посмутились, бо нас пани вкрили.
Повставайте та звільняйтесь від панства, кріпацтва.
Дожидає нас, врятує червоне козацтво!
Ой, почули козаченьки тугу степовую,
Веди, батьку Примайченко, ми степ урятуєм…
Життєпис[]
Народився 18 (30 грудня) 1897 року у селі Семенівці (тепер місто Чернігівської області). З дитинства близько знайомий з родиною Коцюбинських.
3 1914 року член Комуністичної партії. У 1915 році за більшовицьку агітацію у військах Чернігівського гарнізону засуджений до заслання у Сибір, У квітні 1917 року повернувся з заслання, з травня — член Київського комітету РСДРП(б). Брав участь у жовтневому перевороті в Петрограді, член ВЦВК другого скликання.
27 грудня 1917 року Примаков разом з Ароном Бароном за дорученням більшовицького керівництва сформували у Харкові з 2-го українського полку 1-й полк Червоного козацтва України — збройні сили Української Народної Республіки з центром у Харкові (радянська), раніше ніж була створена власне Червона Армія. Основу червоного козацтва складали українці і жителі України, які не хотіли підкорятися владі Української Народної Республіки в Києві, республіки Скоропадського і Петлюри.
Восени 1918 року брав участь у формуванні 1-ої української радянської дивізії як командир полка Червоного козацтва. В грудні того ж року за наказом Всеукраїнського Центрального Військово-Революційного Комітету Примаков та його полк увійшли до складу 2-ої української радянської дивізії. У подальшому командував підрозділами Червоного козацтва (бригадою, дивізією, корпусом) у боях проти Армії Української Народної Республіки (петлюрівців), денікінців, врангельців, загонів Н. Махна та польських військ під час польсько-радянської війни 1920 року.
У 1923 році закінчив військово-академічні курси. В 1924—1925 роках — начальник вищої кавалерійської школи в Ленінграді. У 1925—1926 роках був таємним військовим радником при національній армії Китаю (Калганська група військ). У 1927—1930 роках — воєнний аташе в Афганістані та Японії. У 1931 році вчився в академії Генштабу Німеччини. В 1931—1933 роках — командир корпусу, 1933—1935 роках — заступник командувача Північно-Кавказького військового округу, заступник інспектора вищих воєнних навчальних закладів. З 1935 року призначений заступником командувача Ленінградського військового округу.
В червні 1937 заарештований та розстріляний разом з М. Тухачевським.
Сім'я[]
Походить з козацького роду Чернігівщини. Народився в родині народного вчителя. У першому шлюбі одружений з Оксаною Коцюбинською, дочкою відомого письменника і сестрою ще кількох командирів Червоного козацтва - синів Михайла Коцюбинського.
Нагороди[]
- Орден Червоного Прапора як командиру 8-ї кавалерійської дивізії. Наказ Template:Comment № 326 від 1919 р.
- Орден Червоного Прапора як командиру 1-го кавалерійського корпуса. Наказ РВР № 41 від 1921 р.
- Орден Червоного Прапора. Наказ 7.8.1929 р.
Твори[]
Автор статей з військово-теоретичних питань, нарисів і спогадів, зокрема про події 1918—1920 років в Україні. Зокрема:
- Афганистан в огне. — Л., 1930.
- Червонное казачество: Сборник. — Харьков, 1923. (статьи подписаны «Старый казак»).
- Тактические задачи и военные игры, предложенные для решения офицерам германского рейхсвера в 1933 г. / Пер. с нем. и обр. В. М. Примакова. — М.: Госвоениздат, 1934. — 95 с.: схем.
- Борьба за Советскую власть на Украине. — Путь неувядаемой славы. — Три рейда. — «Червонцы».- Смертью героев. — «Смелость города берет». — В кн.: Этапы большого пути. — М., 1962.
- Сражение под Орлом. Октябрь-ноябрь 1919 года. — В кн.: Латышские стрелки в борьбе за Советскую власть в 1917—1920 годах. — Рига, 1962.
- Записки волонтера. Гражд. война в Китае. — М., 1967. Первое издание этой книги — Л.: Прибой, 1927. Автор указан как Генри Аллен.
- И всходим маки красные… Очерки, статьи, стихи, рассказы : [Для детей] Авт. вступ. ст. С. Репьях. — Киев: Молодь, 1987. — 261 с.
- По Японии. — 1930.
Пам'ять[]
міні|180пкс|погруддя В Києві з 1970 до 1993 року іменем Примакова був названий парк в Печерському районі (тепер Наводницький парк) де в 1970 році йому було встановлене бронзове погруддя на гранітному постаменті (скульптор Ф. А. Коцюбинський, архітектор Й. Л. Шмульсон). У 1965 році на його честь названо вулицю[1].
Примітки[]
Література[]
- Громадянська війна на Україні, 1918—1920. Під ред. Рибалка І. К. Том I, книга I. — Київ: Наукова думка, 1967
Посилання[]
- Довідник з історії Комуністичної партії та Радянського Союзу 1898 - 1991Template:Ref-ru
- "Последний арест" Template:Ref-ru