Можливий зовнішній вигляд ординських козаків, до яких належали предки сучасних народів центральної Євразії, які проживали в XIII-XVI вв. у складі улуса Джучі, служили у ординських царів, в тогочасному війську і уряді, займались полюванням, хліборобством, скотарством, уходництвом, промислами і торгівлею. Це були вільні люди, люди вільнонайманої праці, нащадки яких за підтримки пізніших правителів, царів і королів, потрапили у кріпацтво. Саме про них говориться в старих казках: "служив царю в Орді і королю в Литві"
Ординські козаки - люди, які називали себе і яких називали козаками в ординську епоху, представники козацької спільноти на землях царства Ординського, тобто центральної Євразії, вона ж Велика Тартарія-Росія.
З ординських часів минуло вже багато часу, тому ми можемо лише здогадуватися про реалії суспільного життя того часу, в т.ч. спираючись на дослідження хронік, а також переказів і казок сучасних народів центральної Євразії, які мають відношення до царства Ординського. Як би там не було, а судячи з усього поняття "козак" саме в часи царства Ординського поширилося серед народів регіону, зокрема на Великій і Малій Русі, набуло значення "вільна людина", "повноправний громадянин суспільства", "вільнонайманий робітник" і "вільний воїн", "людина, яка захищає віру і правду", "людина, яка має право на захист прав і свобод себе і своїх близьких в т.ч. зі зброєю в руках". Козак в цей час це була в першу чергу самоназва, спосіб самоідентифікації себе у суспільстві, якою користувалися представники самих різних народів і культур ординського суспільства. Інколи так себе називали молоді люди тоді, коли йшли "погуляти у степ" чи "найнятися на службу", щоб заробити на власне господарство і обзавестись сім'єю і переставали себе так звати одразу, як тільки ставали статечними людьми, лише зрідка згадуючи, "як вони замолоду козакували". Саме звідси потім такі значення слова "козак" як "уходник", "промисловець", "чумак-купець", "першовідкривач нових земель" і навіть "парубок/холостяк". Для інших людей велике значення мало те, що козаки були вільними людьми - вільним в усьому. І в виборі царя чи князя якому служити (інколи козаки взагалі вибирали варіант "служити лише Богу і більш нікому") і в виборі місця проживання, роду занять, зовнішнього вигляду (одягу), друзів і партнерів, мови та віри. Саме тому в центральній Євразії, в царстві Ординському, особливо при його занепаді (XIV-XVII ст.) бачимо зростання кількості громадян, які тайно, а то й офіційно ідентифікували себе козаками. Саме від таких ординських козаків ведуть своє походження і національна самоназва казахського (казакського) народу - основного населення республіки Казахстан і самоназва "козак" характерна для українців (особливо степової України) і росіян (особливо південної Росії), в т.ч. українських (запоріжських), кубанських, донських та інших козаків, а також татар, калмиків, ерзян-мордвинів та інших народів Росії, які теж проживали в царстві Ординському і мали відношення до його інтернаціональної культури і поширеного серед жителів регіону світогляду.
точка зору Вадима Кожинова[]
Відомий руський філософ Вадим Кожинов в своїй творчості прямо звертав увагу, що більшість сучасних жителів центральної Євразії (Русі-Росії-Тартарії) є прямими нащадками громадян царства Ординського (ординських козаків):
"В 1980 году мне довелось держать речь по поводу 600-летия Куликовской битвы, и один из слушателей торжественно объявил, что, как ему совершенно точно известно, его прямой предок участвовал в этой битве. В ответ я сказал, что, поскольку нас отделяет от 1380 года примерно 20 поколений ("смена" поколений происходит в среднем через тридцать лет), у каждого из нас потенциально имелось тогда более миллиона предков, а население Руси насчитывало всего 5, максимум 10 миллионов человек, и потому у каждого из присутствующих здесь, вне всякого сомнения, есть прямой предок (и, скорее всего, не один), принимавший участие в великой битве.
Правда, наши предки могли быть среди воинов и Дмитрия Донского, и Мамая, ибо ведь потомки и тех и других давно уже оказались гражданами одной страны. Так, например, Иван Грозный был, по-видимому, потомком не только Дмитрия Донского (его прапраправнуком), но и Мамая, ибо его мать, вторая жена Василия III Елена, принадлежала к князьям Глинским, а есть сведения, что их родоначальником был сын Мамая, крестившийся с именем Александр, - о чем писал еще Карамзин (кстати, из этого следует, что Иван Грозный являлся потомком и самого Чингисхана, так как Мамай был женат на дочери чингизида хана Бердибека).""