FANDOM


Яків Павлович Бублик народився в звичайній селянській (православній крестьянській, українській, україноруській козацькій) родині в селі Капустинці Пирятинського повіту Полтавської губернії, згодом у складі Черкаської, а потім і Київської області, Яготинський район.

Охрещений по православному обряду 5 жовтня 1905 року у селі Капустинці у церкві на честь Архистратига Михаїла, про що зроблений відповідний запис у метричній книзі: "Іаков, его родители - села Капустинец крестьянин Павел Феодотов Бублик и законная жена его Елизавета Андреевна, оба православные и восприемники - села Капустинец крестьянин Василий Прокофьев Красножен и девица крестьянка Наталия Феодотова Бублик". Таїнство хрещення здійснювали священник Григорій Григор'єв Білінський і псаломщик Георгій.

Прожив довге і непросте життя, багато побачив і пережив, спілкувався з багатьма людьми, багато знав, але на жаль далеко не все встиг розповісти і передати рідним і близьким, учням і друзям, далеко не все вони хотіли і могли сприйняти з його багатого життєвого досвіду.

Судячи з спогадів з дитинства був свідомий своєї належності до роду українських мужиків-гречкосіїв, корінних жителів краю, тих самозваних і самопроголошених козаків, вільних людей по волі Божій, які з давніх-давен жили і господарювали на українській землі, землеробствували, майстрували і торгували, ростили дітей і онуків, а якщо, не дай Бог, приходили скрутні часи не питаючи ні в кого дозволу, на власний розсуд вставали на захист прав і свобод своїх рідних і близьких, свого народу і рідного краю. Разом з тим не любив і не толерував насилля, власним прикладом завжди доводив, що всі життєві питання і протиріччя можна вирішити здоровим глуздом і добрим словом до обопільної згоди обох сторін.

З дитинства ріс небайдужим до долі свого народу і громадян своєї країни і регіону, людей з якими жив поряд і людства в цілому. Цікавився історією, був свідомим того, що належить до україноруського козацького народу, людей, які яких тільки назв і самоназв за свою історію не приймали в т.ч. люди, руські, українці, скіфи, татари, ординці, європейці і звісно ж козаки - в смислі "вільні люди (по волі Божій)". Цікавився історією рідного краю, був свідомим того, що його предки як і більшість людей краю були в XVII-XIX ст. незаконно поневолені і що історичну самоназву "козак" у них було фактично відібрано (спочатку людей закріпачили, заборонивши так самоназиватися, що з часом призвело до зміну смисла самоназви). З великою повагою і любов'ю ставився до рідного народу, його історії і культури, був гордий того, що походить з "мужиків", тобто простих людей з народу, звичайних, нереєстрових, козаків, вільних людей з волі Божої, а не царської, кріпаків і гречкосіїв, які на Україні XVII-XX ст. становили основну частину суспільства.

Мабуть одним з перших у сім'ї і серед братів (після Кузьми) навчився читати, став "книжником". На все життя зберіг повагу до книжного слова, вважаючи, що наука (зокрема книжна) відкриває перед людьми нові горизонти і світи, активно підтримував вивчення грамоти серед членів родини, численних родичів, друзів, знайомих і односельців. Хоч звісно в цьому мабуть був не одиноким, а швидше типовим представником перших поколінь радянської молоді з усіма її перевагами і недолгіками. Зібрав вдома чималу бібліотеку, де поряд великою кількістю книг з хімії та біології стояли також книги з фізики, математики, радянської матеріалістичної філософії, історії та художньої літератури. Не раз говорив, що таке дороге задоволення як наука і освіта, доступ до книжного слова стали можливим для таких як він, простих людей з народу не в останню чергу завдяки перемозі радянської влади, народовладдя під червоними прапорами, яка відкрила всім доступ до шкільної і вищої освіти, до бібліотек і книжного слова.

Як і більшість людей його покоління підтримував утвердження народовладдя в регіоні і появу Української Республіки в 1920х роках. Схоже саме в цей час, в юнацькі роки, свідомо вирішив стати народним вчителем, щоб в міру своїх сил допомагати розвитку українського радянського суспільства і його людей, виховувати підростаючі покоління.

Судив людину по її людяності, а не по її мові, вірі чи походженню. Цьому сприяло як сімейне виховання так і життєвий досвід. За своє життя спілкувався з людьми різних народів, мов, вір, походження і світоглядів - українськими комуністами і націоналістами, росіянами з різних куточків Росії і Радянського Союзу, євреями, німцями можливо також циганами, поляками та ін.

Варто звернути увагу, що незважаючи на ті казки, які зараз розказують, Яків Павлович як і більшість людей регіону в радянський час не забували, що вони козаки і нащадки козаків, вільних людей, вільних людей по волі Божій. Тому, коли зараз кажуть про "козаче відродження", "відродження родової пам'яті" і протиставляють сучасну епоху радянській - варто все ж таки пам'ятати про наявність великої кількості радянських людей, які теж як і всі нерідко страждали від недоліків радянської системи народовладдя того періоду, від неможливості часом відкрито сказати вголос те що знаєш і думаєш, але які проте хто б там що не казав завжди пам'ятали хто вони і звідки, якого роду-племені і чиїх батьків.

В 1917-1923 рр. коли на просторах Російської імперії і України відбувалася революція і війна на захист народовладдя, були проголошені Українська і Російська Радянська Федеративна Республіки, а згодом Радянський Союз Яків був ще дитиною. Однак він теж був сучасником цих подій, згодом багато спілкувався з учасниками цих подій, в т.ч. з числа родичів і односельчан. Як і багато людей регіону розглядав ці події як цілком закономірний і справедливий результат багатовікової боротьби українського і інших народів регіону за правду і свободу проти царського самодержавства і узурпації влади невеликою групою людей. Те, що відбувалося трактувалося як підтвердження правдивості прадідівської козацької науки про вільних людей по волі Божій, про життя і правду, про суспільство і взаємовідносини між людьми, яка в незапам'ятні часи була самим життям дана предкам-степовикам і передавалася від покоління до покоління, спасаючи і захищаючи простий козацький народ від усяких лих і напастей.

Був досить чутливий до людського горя і страждань. Після трагічної загибелі братів Кузьми, а потім і Данила з цього приводу дуже болісно переживав ("тужив"), навіть вголос плакав, що чули і чому випадково стали свідками його сусіди.

В молодості як і багато людей його покоління потрапив під вплив філософського матеріалізму, але войовничим атеїстом ніколи не був і хоч в церкву не ходив (в т.ч. тому, що вчителям в ті часи це категорично заборонялося), судячи за все вірив у Бога хоч і сприймав його у відповідності до власних уявлень і життєвого досвіду, так само як і люди його покоління - швидше як Життя, Правду, Справедливість, Істину, Добро, Любов та ін., в міру свої сил старався жити по совісті. Варто відмітити, що підтримуючи нові форми народовладдя в регіоні, розвиток науки і пов'язаного з нею матеріалістичного світогляду негативно ставився до войовничого безбожництва, нищення духовної історико-культурної спадщини людства і україноруського козацького народу минулих століть, руйнування храмів та ін. розглядаючи це як форми нетерпимості до чужої думки. Можливо в молодості як і більшість молодих людей його покоління у 1920-1930 рр. занадто палко і некритично сприймав безбожництво і радянську матеріалістичну філософію, але варто наголосити що навіть якщо так ні він, ні його брати судячи зі спогадів родичів і односельців участі у руйнуванні церкви у селі Капустинці не приймали і не схвалювали.

Взагалі дуже боляче переживав всі ті болючі протиріччя і конфлікти в українському, радянському центральноєвразійському і всесвітньому глобальному суспільстві, свідком яких йому довелося бути протягом свого довгого і багатого на різноманітний досвід життя. Одне з питань, над яким він задумувався і шукав відповідь все своє життя - як помирити різні напрямки захисників народовладдя в Українській Республіці 1917-1991 рр. під червоними і синьожовтими прапорами та їх нащадків і ідейних спадкоємців, як допомогти українцям усвідомити себе частиною вільного людства нашої планети, вільними людьми по волі Божій, а не царській, панській чи ще чиїйсь, як зберегти і захистити народовладдя, мир, злагоду, благополуччя і добробут на землях України.

У Бога вірив, цінував у людині доброту, розум, чесність, порядність, оцінював людей незалежно від їх поглядів на релігію, з повагою ставився до людей які пропагують і утверджують вічні цінності, тому судячи за все і представників церковної ієрархії оцінював в цілому, пов'язуючи благодать, якою наділена та чи інша людина переважно з її особистими якостями, а не з її положенням у суспільній чи церковній ієрархії. Очевидно несприйняття значної частини особливостей церковного життя і церковних канонів у Якова як і у багатьох представників його покоління і середовища було пов'язане не з якоюсь специфічною "безбожністю" як це нині намагаються трактувати люди малознайомі з тодішніми реаліями, а з недостатнім рівнем православної богословської освіти серед широких масс населення (в Російській імперії від простих християн часто вимагалась бездумне виконання приписів і настанов без їх належного пояснення і розуміння), массовим розчаруванням народу у представниках церковної ієрархії, які в багатьох випадках безаппеляційно підтримували представників царської влади і прихильників конттреволюції (білогвардійці і націоналісти), навіть якщо це порушувало основи основ православної віри, які ними ж в інших випадках проголошувалися (на зразок "не роби іншим того, що собі не бажаєш", "не змішуй світські справи з церковними" та ін.) і в кінцевому підсумку споконвічним, козацьким, народним розумінням віри, як справи індивідуальної, як безспосередніх стосунків Бога і людини (людства) в які не мають права вмішуватися і які не мають права судити інші люди - а отже права людини, як вільної істоти з волі Божої самій обирати свою віру - навіть якщо це наївна віра червоних козаків у швидкий схід над всією землею Сонця Правди і Свободи, у "безбожний" радянський матеріалізм тощо.

Мав добре почуття гумору. У своєму світогляді поєднував віру у Бога (Вічне Життя, Істину, Добро, Справедливість) і радянську матеріалістичну філософію, часом визначав себе як і багато сільських людей його покоління самобутнім, беспартійним комуністом, в церкву не ходив і в партію не вступав. Все життя, навіть в часи репрессій розмовляв українською мовою (про що говорять спогади дітей та родичів) за що ледве не був арештований. В цьому відрізнявся від частини братів, які переїхавши в місто змушені були частково або повністю перейти на російську мову. Разом з тим був добре знайомий і поважав великоруську культуру і літературу, міг вільно спілкуватися російською мовою.

Текст вітальної листівки, написаної Яковом Павловичем сім'ї своєї дочки Анастасії з приводу свята Великого Жовтня: "Дорогі рідні! Поздоровляю вас з наступаючим святом Великого Жовтня! Від всієї душі бажаю Вам всього найкращого у вашому житті! Батько"

З юності не терпів насилля - ні приймати в ньому участь ні використовувати його як метод вирішення проблем. Судячи з його розповідей на формування твердої позиції по цьому питанню на нього справив сильне враження випадок, свідком і учасником якого був у юності - у його присутності розігралася бійка між сільськими хлопцями через якусь дрібницю, звідкись з'явився ніж - і його різонули по руці, зачепили сухожилля - на все життя залишився шрам, пальці в цьому місці трохи гірше згиналися.

З дитинства і юності тянувся до науки. Багато читав. Свідомо обрав фах викладача, вважаючи освіту важливою складовою суспільного розвитку. Ймовірно на його вибір вплинули люди, які його оточували і навчали, в т.ч. цілком можливо, що серед них була і Людмила Григорівна Білінська, донька священника села Капустинець, яка у 1920х роках працювала вчителькою у сільській школі і серед учнів якої був і Яків.

Серед однокласників Якова Павловича у цей час був в т.ч. І.І. Кулінський.

Судячи з розповідей Якова Павловича і спогадів його рідних в 1930-х його викликали до місцевих органів НКВД і пропонували співпрацю на громадських засадах. Відмовився, пояснюючи тим, що немає відповідних якостей. Ледве не попав сам під репрессії, але обійшлося, завдяки допомозі брата, військового офіцера, який в цей час гостював вдома.

У 1930-х разом з сім'єю і односельчанами пережив голод, село було на чорній дошці. Ледве вижили. Дочка згадувала, що її суп із лободи. Бачив на власні очі те, що відбувалось, в ці часи як і багато жителів регіону розчарувався в правлячих радянських керівниках, однак не в самих принципах народовладдя під червоними (і жовто-блакитними) прапорами, які були сформульовані людями регіону у непрості часи революції і війни за народовладдя 1917-1923 рр. До кінця життя висловлювався, що мовляв засади радянської влади були правильні, однак радянське керівництво від них відступило вже починаючи з 1920-1930х рр., зрадивши людей, які йому довірились.

Мабуть вже в 1920-1930х роках почув і познайомився з таким суспільним явищем і поняттям як український націоналізм і його неоднозначним впливом на суспільне життя. Дитинство Якова пройшло в часи революції і утвердження народовладдя в регіоні, в часи народно-визвольних змагань, утвердження Української Республіки. Мав можливість особисто спілкуватися з очевидцями і учасниками цих подій з числа родичів, друзів, односельців чи просто людей його і старшого за нього поколінь. Судячи за все вже тоді чув самі різні думки і враження з цього приводу. Поділяв точку зору людей, які стверджували, що Українська Республіка - це держава українського народу, людей, предки яких віками жили на цих землях, з їх унікальною мовою, історією і культурою. Але разом з тим був свідком і сучасником неадеквату, пов'язаного з цими ідеями, тому себе з ними не ототожнював.

У 1935-1940 рр. вчився на біологічному факультеті Київського Національного Університету імені Т.Г.Шевченка.

Пізніше працював вчителем хімії і біології у селах Капустинці і Шрамківка. Невеликий період часу був директором школи у селі Шрамківка, а також завідував районним відділом освіти.

Під час війни як працівник освіти мав бронь, перебував у селі на протязі всього періоду оккупації, у бойових діях участі не брав, чимало знав і розповідав різноманітних життєвих історій про взаємодію місцевого населення з німцями.

15.08.1940 - вчитель біології V-X класів у Шрамківській середній школі.

У 1941-1943 рр. під час оккупації жив у рідному селі. Спілкувався з німцями з числа офіцерів і солдат, які перебували в селі (деякі здається навіть проживали у хаті), бачив що в цілому вони такі ж люди як і українці. Однак поряд із цим бачив і горе і несправедливість, які супроводжували оккупацію України єврофашистами, переслідування колишніх сільських радянських активістів, зраду частини односельців, які пішли в поліцаї та ін. Судячи за все в черговий раз переконався як у перевазі прадідівської ідеї людяності так і в тому, що при всіх її недоліках демократія, народовладдя або в термінології його покоління - радянська, червона, народно-комуністична влада набагато більш повно ці загальнолюдські цінності, права і свободи виражала, у порівнянні з єврофашизмом чи націоналізмом.

Після звільнення села від єврофашистів був свідком того, як багатьох хлопців і чоловіків забрали в Червону Армію і чимало з яких як згодом виявилося недостатньо навчені і озброєні загинули на Букринському пладцармі, факт, який в його очах схоже черговий раз підтвердив нехтування правлячим радянським керівництвом інтересами звичайних радянських громадян, а отже і ідеями радянського народовладдя.

У 1943-1946 рр. був директором Капустинської школи. Після нього став Кривопал, а потім Добровольський.

1.10.1943 - завуч та вчитель біології 5-10 класів у Капустенській середній школі.

20.03.1944 - завідувач Ковалівським РВНО.

20.08.1944 - директор Капустенської середньої школи.

23.08.1945 - вчитель біології і хімії 5-10 класів Капустенської середньої школи.

На 8 вересня 1965 року трудового стажу - 31 рік, 9 місяців, 7 днів, про що є запис у трудовій книжці.

1 листопада 1967 року звільнився з посади вчителя VII-X класів у зв'язку з виходом на пенсію по старості згідно наказу №104 по Капустинській с/ш від 1.XI.1967.

Залишився у пам'яті учнів (з їхніх слів) як чудовий вчитель, який їм дав грунтовні знання і просто корисний життєвий досвід, організовував дозвілля, возив на екскурсії.

Цікавився спортивними досягненнями, був футбольним вболівальником, зокрема вболівав за київське "Динамо".

Також цікавився суспільними справами, історією, літературою і культурою.

За сільським звичаєм за спогадами відвідував родичів "на храм", що черговий раз підтверджує, що підтримуючи здорові по своїй суті ідеї радянської філософії відносно світобудови, суспільного життя чи народовладдя Яків Павлович як і немало людей його покоління разом з тим ні від віри в Бога ні від дідівських звичаїв як таких не відрікалися і не цуралися.

В старшому віці схоже поділяв старий дідівський український козацький світогляд, що у кожної людини є право власного вибору у що їй вірити і як їй поводитися. Україноруську козацьку духовну спадщину сприймав позитивно, однак критично ставився до спроб вирішити ті чи інші суспільні проблеми шляхом насилля - відчувалося, що звик вирішувати питання миром, через обговорення і спираючись на здоровий глузд. Судячи з обривків спогадів на стійку відразу до насилля вплинув якийсь випадок у дитинстві чи ранній молодості, коли сільські хлопці у його присутності посварились, потім почали "гратись ножиком" і йому прийшлось їх розбороняти, через що залишився шрам на долоні на все життя.

Відносив себе до українських народних комуністів (беспартійних), прихильників народовладдя у формі радянської влади, побудованої на основі євангельської заповіді взаємодопомоги між людьми і помочі нужденним - як і більшість людей з його оточення і покоління. До тих, хто називав себе націоналістами ставився неоднозначно, судячи за все добре усвідомлював, що серед них як і серед тих, хто називав себе комуністом були різні люди - адже з одного боку в молодості, в 1930х сам ледве не "загримів" тільки через те, що викладав учням уроки українською мовою, також дуже ймовірно, що мав нагоду спілкуватися як з учасниками боротьби за народовладдя 1917-23 рр. так і з фронтовиками чи звичайними людьми, які бували на землях західної України у 1930-80х рр і які могли розповісти про спілкування і взаємодію з місцевими людьми з власного життєвого досвіду.

Вірив у існування Бога в тому чи іншому вигляді (в т.ч. у вигляді вічних Життя, Правди і Добра) але нікого не переконував, особливих розмов на цю тему схоже не вів. До церковних служителів як і до можновладців судячи з усього особливої поваги не виявляв - дивився і взаємодіяв з людиною з огляду на її особисті якості, а не на її звання чи посаду.

Судячи з розмови з братом Миколою, яка мала місце під час їх зустрічі у 1990х роках неоднозначно ставився до розпаду СРСР і "незалежності" України (адже як окрема республіка вона вже і так існувала), хоч до перетворень у системі державної влади і управління громадськими справами у республіці і її унезалежнення від Москви ставився швидше позитивно - ідентифікуючи себе українським народним комуністом разом з тим критично ставився до державної системи СРСР і до її перспектив. На ці речі дивився неоднозначно і філософські, схиляючись до тої думки, що життя продовжується і кращі здобутки і надбання радянських часів так чи інакше будуть збережені і в незалежній Україні.

Останні роки життя прожив у сім'ї дочки Анастасії і її чоловіка Івана у селі Шрамківка. Дуже радів спілкуванню з онуками і правнуками.

В кінці життя сказав своїй племінниці, яка бідкалася за те, що робиться в країні: "не плач і не переживай донечко, я і голодовку пережив, і войну і дитинство тяжоле було..."

Помер у 1999 році, на 94 році життя. Похований у селі Капустинці, поряд з могилами батьків і дружин.

В 2005 році його учні і рідні вшанували його пам'ять, відзначивши 100 років з дня його народження.

+ + + Edit

Упокой, Боже, козака Твого Якова і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші козаки Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія

Джерела Edit

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.