FANDOM


Бохановський (Бухановський) Павло Петрович, Павло Петрович Бобир-Бухановський (бл. 1863, Ничипорівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія - бл. 1917, Ничипорівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, УНР) - український і російський суспільний діяч, революціонер, народник і народоволець, націоналіст і соціаліст, дворянин і поміщик, козак-характертник, нащадок старих козацько-християнських старшинських родів Подніпров'я, історичної Київської Русі-України. Приймав участь у підготовці Української і Російської Революції початку 20 ст., приймав певну участь у вихованні молодого покоління українських козаків-революціонерів Пирятинського повіту, зокрема організатора сільського загону самооборони села Капустинці Івана Гнатовича Козуба (1896-1985) і Кузьми Павловича Бублика (1901-1925), революціонера, журналіста, одного з перших комсомольців Полтавщини, козака Красно-Козачого Корпусу Віталія Примакова у 1920х рр. Соратник, знайомий і добрий друг таких людей як Михайло Коцюбинський і Євген Чикаленко. В молодості навчався, товаришував і співробітничав у справах революційного руху з такими відомими революціонерами Київської Русі-України у складі Російської імперії як Лев Григорович Дейч, Павло Борисович Аксельрод та Лев Ілліч Мечников.

Життєпис Edit

Рід Бухановських (Бохановських, Бобир-Бухановських) належить до старих козацько-християнських, старшинських і дворянських родів Держави Війська Запорізького (Гетьманщини, Малоросії) 18 ст. Серед відомих представників цього роду, можливо прямих предків Павла Петровича зустрічаємо писаря Яготинської сотні Переяславського полку у 1757-1767 рр. Петра Бохановського.

В середині XVIII ст. в селі Пологи-Яненки мав земельні володіння возний земський переяславський Йосип Бохановський.

До цього роду також належить відомий український і російський вільний і красний козак-революціонер Іван Васильович Бохановський (1848-1917).

Павло Петрович судячи за все народився в родинному маєтку Бухановських у селі Ничипорівка Пирятинського повіту Полтавської губернії близько 1863 року[1]. Дворянин Пирятинського повіту, син землевласника.

З дитинства любив науку, був здібним учнем, закінчив з золотою медаллю гімназію у місті Лубни. Возили його туди підводою, бо залізниці ще не було.

Вчився у Новоросійському університеті в Одесі, на факультеті романських мов. В 1885 році закінчив його зі званням кандидата природничих наук на відмінно. Чудово знав французьку, італійську, іспанську, факультативно вивчав німецьку. Після закінчення навчання працював на митниці Одеського порту як перекладач. В цей час у нього почав псуватися зір.

Вже в 1882 році був помічений у політичній неблагонадійності і в серпні 1884 року був підданий негласному спостереженню.

17 серпня 1884 року був заарештований і взятий під слідство у справі одеських революційних гуртків. По цій справі серед іншого були заарештовані учениці школи Лесевицького Ганеліна і Звезде, потім в ніч з 16 на 17 серпня бувший вчитель Ришельєвської гімназії, повернутий з заслання Павло Мавроган, студент природничого факультету 4 курсу Яків Барський (у обох діагностований "серйозний психічний розлад"), студент природознавства 4 курсу Павло Бохановський, кандидат фізико-математичного факультету Рудольф Данилович, студент-юрист Йосип Русецький, слухач Харківських фельдшерських курсів Єлизавета Кац, жінка-лікар Дора Андріївна Барська, студент Семен Гальперін [2].

Слідство встановило, що зимою і весною 1884 року він відвідував збори в квартирі Даниловича, мав стосунки з народовольцями Б.Оржихом, Шлемензоном, М.Песисом та іншими і, за словами Н.Квіцінської, був касиром гуртка допомоги політичним ссильним і ув'язненим.

З 17 серпня 1884 року по 3 березня 1885 року знаходився під вартою. Відповідно до вищого (імператорського) наказу від 16 липня 1886 року підлягав надзору учбового начальства на два роки з заміною його, у випадку виходу або виключення з навчального закладу гласним надзором поліції на той же срок поза місцевостями, які знаходяться на особливому режимі охорони.

У зв'язку з закінченням університету ще в 1885 році підпорякований гласному нагляду поліції у Катеринославі. Після закінчення срока гласного нагляду підпорякований негласному. В 1888 році харьківський губернатор заборонив йому жити у Харківській губернії. Жив у Ничипорівці.

17 серпня 1889 року негласний нагляд був припинений.

Одружився. Практично до кінця життя жив у Ничипорівці.

Був гласним Переяславського і Пирятинського повітових та Полтавського губерніального земств. Крім того - один із фундаторів і душа сільських та повітових кредитних товариств Пирятинщини та Переяславщини.

За словами Івана Козуба, опублікованими в його книзі "Доба і доля" в старшому віці часто вдома згадував своє університетське товариство, з якого вийшли Лев Ілліч Мечников, Павло Борисович Аксельрод, Лев Григорович Дейч та інші. Робив натяки, що він теж поділяв їх політичні погляди, за які вони в кінці кінців заплатили вигнанням: Лев Григорович Дейч та Павло Борисович Аксельрод оселилися у Швейцарії, а Лев Ілліч Мечников у Франції.

Гарна пам'ять, різнобічні знання, уміння дохідливо й переконливо виражати свою думку робили Павла Петровича бажаним учасником всіляких гуртків і товариств. Не дивно, що серед його друзів були поміщики Чикаленко, Падалка, агроном Пікуль - освічені й культурні люди, що мали на той час досить сучасні погляди на суспільне життя, господарство і світ навколо.

За словами українського радянського революціонера і суспільного діяча Івана Гнатовича Козуба, який з 1914 року понад 12 місяців виконував обов’язки секретаря-поводиря у Бухановського сімейне життя у Павла Петровича на жаль склалося нещасливо. Мав сина-каліку, який був несповна розуму, був прикутий до ліжка, не міг ні ходити, ні думати ні говорити, якого годували з ложки. Мав жінку, з якою були досить холодні і напружені стосунки, яка мало звертала увагу на його почуття, приводячи додому сторонніх чоловіків (див. Іван Козуб. "Доба і доля" [3])

В старшому віці був практично сліпим. Брав собі у козачки сільських дітей, навчав їх грамоті і платив їм за те, щоб вони йому вголос читали книжки. Серед іншого у нього в козачках певний час були майбутні вільні і красні козаки-революціонери Пирятинського повіту, уродженці села Капустинці Іван Гнатович Козуб і Кузьма Павлович Бублик (1901-1925).

Про Павла Петровича Бохановського також добрим словом згадував український вчений Семен Павлович Бублик, рідний брат українського вільного і красного козака-революціонера Кузьми Бублика (1901-1925), вихованця Павла Петровича Бохановського, який його навчив читати і писати, а потім допоміг влаштуватися на державну стипендію у Лубенський агротехнікум:

"Був 1915 рік. Якось одного разу (і я пам'ятаю) до нашого двору під'іхала панська четвірка і до хати зайшов (вірніше кучер завів) огрядний пан. То був поміщик Бухановський. Він з ближнього села Нечипорівки. Бухановський був сліпий, але поважна і розумна людина. Він сказав батькові, що хоче найняти Кузьму козачком, аби той міг йому бути за проводатира, а також читати йому і писати. За це він обіцяє через рік допомогти Кузьмі поступити десь дальше вчитись і виклопотати державну стипендію. Крім того, Бухановський зобов'язався дещо платити і дозволив батькові пасти корову на його пасовиську. Бухановський додержав свого слова: в 1916 році Кузьма витримує екзамен до Лубенської агрономічної школи (технікума) і одержує стипендію. В 1918 році він іі закінчує, проте працювати агрономом йому не довелося, він поринув в організацію Комсомола на Украіні, приймає участь в революційному русі, громадянській війні в складі Червоного козачества під командуванням Прімакова. Позаду лишилися буремні роки, настало мирне життя і ось 11 червня 1925 року в Староконстантинові на спортивному тренуванні з конем Кузьма трагічно гине. Він уже червоний командир загинув на 24-му році свого життя."

File:Бублик-Кузьма-Павлович-10-07-1924-Михля.jpg
File:Замітка-Через-бар'єр-Бублик-Кузьма-Павлович-1.jpg

Як склалися останні роки життя Павла Петровича Бохановського достеменно невідомо. Судячи за все він тихо помер у своєму маєтку у роки революції, боротьби за правду, свободу і громадське народовладдя під різними гаслами і прапорами на землях колишньої Російської імперії, революції, підготовці якої він присвятив практично все своє нелегке, цікаве, сповнене пригодами, трудами і подвигами життя.

В наш час, коли історія земель історичної Київської Русі-України доби Російської імперії, зокрема передреволюційного періоду кінця 19 - початку 20 ст. в т.ч. життєдіяльності суспільства Пирятинського повіту Полтавської губернії знову привертає увагу дослідників Павло Петрович Бохановський і революціонери його покоління знову починають привертати увагу дослідників. Як приклад можна навести замітку краєзнавця Василя Яременка "Про «одного сліпого і дуже цікавого пана»" за 2009 рік[4].

Посилання Edit

  1. https://slovari.yandex.ru/~книги/Революционеры/Бохановский%20Павел%20Петрович//
  2. http://narovol.ru/document/nv14.htm
  3. http://chtyvo.org.ua/authors/Kozub_Ivan/Doba_i_dolia/
  4. http://krytyka.com/ua/articles/lysty-veresen-zhovten-2009

Джерела Edit

Категорія:Українські революціонери

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.